Я ненавиджу синє море, воно пам’ятає тебе.
Я не хочу пити волю, що без тебе солоніша за море.
Я вмираю потрошки без тебе,
хоч з тобою – вмираю одразу.
Я не змию з себе твій запах,
він десь більше ніж моє серце.
Зав’яжу собі очі й зігріюсь електричними ліхтарями,
хоч сонце блукає навколо. Мені його забагато.
Запишу всі детально крики, хай палають безкольоровим вогнем,
хоч колись тебе й забуду, пам’ятатиму в кислі дощі.
Все хоч поряд, а хоч й подалі, все досхочу завалено пилом…
Вже не сірим й не золотим, а синім прозорим пилом.
Витираю, вбираюся, мию – все одно не збагну
звідки в мені стільки старого пилу,
присвяченого тобі, тобі й нікому…
Я вмираю потрошки без тебе,
хоч з тобою – вмираю одразу.
Тільки звичка і більше нічого ти для мене,
а я не збагну задля кого зараз тону…
06.05.08.
присвячую тоб тоб уперше й знову
© Copyright: Норка Модальная, 2011
Свидетельство о публикации №111012301449
Свидетельство о публикации №111012301449
Рецензии