Тапас
В розпеченому тілі під дощем,
Коли ти сам – свій родовий тотем,
Коли краплини, наче ті шуліки
Вихоплюють із небуття холодні лиця?
І пошепки ти твердиш, мов закляття,
Сором’язливі квіти темних снів.
Розв’язних, пристрастних, терпких, як гнів.
Й не втримавши сідих очей багаття,
Вмить розумієш: світ навколо – синя криця...
Ні! Стій! Не гасни! Гордість вимагає,
Щоб тит пропік стежинки для казок,
Для подиву, для марива і м’яти!
Ні! Стій! Не гасни! Що тебе чигає
Там, де дивацтво й щедрість - не зразок,
Де духота, де прийнято мовчати?!
Де туга, сердце, там тобі співати!
23.05.2000
Свидетельство о публикации №111012200485
Жар загрібати вашими долонями.
Ті, хто затопче стихле, щире серце,
Яке із мороку в світанок їх вело.
Вибачте за запитання, якщо воно не коректне, "пощдиву" читати, як подиву?
Тинка Иванова 24.01.2011 09:46 Заявить о нарушении
... ))Вы так осторожны: в кругу поэтов, как на минном поле??!! ))) - спасибо за поправку!
Руслан Птуха 24.01.2011 23:45 Заявить о нарушении
У меня работа почти минное поле, неужели моя осторожность так бросается в глаза?)
Тинка Иванова 25.01.2011 10:47 Заявить о нарушении
Руслан Птуха 25.01.2011 14:23 Заявить о нарушении