Ассорти

 

***
Пройшло і дощами змило тривогу мою і гнів…
Ти в далеч незнану злетіла…
Завмерла до кращіх днів

Завмерла в образі і болю…
Пішла, не сказавши «Бувай!»
Я вже не зустрінусь с тобою …
Навіки втрачений рай…

Вже два береги не з’єднати…
І не обійняти тебе…
Кохання пішло за ѓрати …
І дощ над горами пливе…


Пройшло і дощами змило тривогу мою і гнів…
Ти в далеч незнану злетіла…
завмерла до кращіх днів…


 ***
Жевріє  Аю- Даг  на небосхилі…
Шепоче море… проводжа весну…
Забути погляд твій не в моїй силі…
Я вже душею більше не засну!

Вдивляюся у схили Аю-Дага…
Чомусь здається: не забула
А серце мучить за прекрасним спрага,
А серце знов конає в самоті…
Невже усе життя лише чекати?
Невже цю відстань не перемогти?
Самотність владно кидає за ѓрати…
Далеко Аю-Даг…
Ще далі ти…



***
Із неба втікали хмари…
Їх сонце перемогло!
Збентежили душу чари
І розіп’яли зло
Ми йшли повз  авто і натовп…
Я бачив тебе одну..
Самотність моя розіп’ята!
Твій погляд прикликав весну…

У очі твої пірнути …
У вірі весняних днів
Тебе вічно бачити й чути…
Кохати і поготів !


***
Самозречення самозахисту
На брутальному небі  умовностей…
В хмарах відстаней-недомовностей
І правдиво-ігривих натяків…

Помиляються…
Не  вертаються…
Хвилі моря давно втомилися…
Пролягає питань алея,
Розчиняється в площі сумнівів…

Де немає єдиного вечора,
Де все важить лиш лиш легковажністю….
Самозахисти самозречення
Тротуарами зранку котяться…

Очі навпіл під твоїм поглядом…
Завмирає годинник злякано…
І чекання, що запізнилося,
Не вітаючись, забирається…

Що сказати?!
Секунди останньої
Вітер попіл у душу посіяв…
Серце навпіл…
Тебе немає…


***
Сходами рушила посмішка долі
Мені назустріч у сяйві світання…
Слова сказати не можу…
Не можна…
Хоч і кохана…


Серце зітхнувши, летить за тобою
В найпотаємніші схованки світу
І обійняти не можу…
Не можна…
Вимерзли квіти…

Час знов спливає
Байдужо і марно…
Втрачений шанс опікає долоні
Чи ж ще побачу, відчую, кохана,
Лагідні віти, ніжнії скроні?

Де ж та сміливість,
Що разом з коханням,
Душі відроджує навіть байдужим?
Так…
У весни цій тепла вже немає…
Знову нездужаю?

Миттю майнула посмішка долі
Сходами стертими,
Страченим часом
Чи ще побачу?
Та чи забуду?
Чим доля віддячить?


***
Вечер  бредит дождём…
В облаках истерия…
Ты позвонишь потом…
А пока ностальгия
Сладострастьем полна и цинизмом довольна…
Ты уже не нужна?
Почему-то не больно…

Грезит парк о весне
Под сонеты Салгира…
Сердцу душно вдвойне
В одиночествах мира
 

Море верит в любовь…
Розы пахнут рассветом…
Не увидимся вновь…
Но… закончится лето…

Не забыть никогда
Локон трепетно-вольный …
Вновь во взгляде беда…
Почему же не больно?