Матюкливий папуга

Раз надумав я папугу і собі купити,
Щоб було, хоч трохи в світі веселіше жити.
Нехай собі цвірінькає, по-людськи белькоче,
Нехай літа, сидить в клітці, робить все, що схоче!

Пішов з другом я на ринок, друг мій вибирає,
Аж  гульк: хлопець з папугою, ніби нас чекає.
Чи балакає твій птах? – мусив запитати,
Скільки коштує, чи в змозі, продемонструвати?

Протягує хлопець руку, на плече до птаха,
Смикнув його:  Добрий день, - мовив бідолаха.
Потім смикав його ще за ноги, за пір’я.
Кричав по-людськи папуга, геть на все подвір’я!

Домовилися ми із хлопцем, щоб птаха продав,
Я за нього 500 баксів продавцю віддав.
Посадив його до клітки, додому приніс,
А він мовчить, хоч ти дулю, дай йому під ніс!

Проклинав його та лаяв, а він лиш сидить,
Витріщає свої очі та одно мовчить…
«Ах ти ж вража купа пір’я, телепню булькатий,
Щоб до вечора ти здох, дармоїде клятий!»

Я до нього – на всіх мовах, він, ані телень,
Згаяв я, на вражу птицю, майже цілий день.
Накрив його ганчіркою, тож, так надурити!
Замість чемного папуги, горобця купити!

Якось вдома святкував я якесь свято,
Зійшлись друзі, щоб мене щиро привітати.
Одному з них до вподоби, мій папуга дуже.
Ото він мене й прохає:  продай його друже!

Підійшов, стягнув ганчірку, роздивитись хоче,
А папугу, як прорве, як він забелькоче:
«Щоб ти здох, проклятий враже, щоб тебе не стало!
Ну й жереш ти, дармоїде, і все тобі мало!

Бідний друг мій налякався, лиш витріщив очі,
Гне папуга мат за матом, по-людські белькоче:
«Ах ти ж йолопе булькатий, гнилий мішок пір’я,
Вимітайся з мого дому і з мого подвір’я!

Лізь в свою смердючу клітку, винесу на ганок,
Сусідському котові, віддам на сніданок…
На усіх-усеньких мовах, друга матюкав,
Доки добре притомився й на дно клітки впав.

Друг мій тисячу долярів враз за нього дав,
Доки я не передумав, до себе забрав.
Візьму, каже, на роботу, лиш тоді відкрию,
Коли треба намилити комусь буде шию.