Я слышу голос скрипки тихий нежный... укр

02.12.09
09:45
«А»:
Я чую голос скрипки тихий ніжний,
Як шелест листопаду восени,
Він трошечки свяшенний, трохи грішний,
А звуки в нім – пробудження весни.

Неначе вітерець, родившись вранці,
Помріяв трохи на порозі дня,
А потім закруждяв в веселім танці,
В промінні сонячнім, у виблисках огня.

Кришталь мелодії трима в полоні душу,
Стискає серце щемом і чуттям,
Струмочком трепетливим росить сушу
І діаманти роздаровує всім нам.

Чудові звуки наростають, наче хвиля,
Тепер уже луна величний гімн,
Він розлягається на кілометри-милі,
І зупинитись просто так не зможе він.

Цей гімн життю, землі, природі, сонцю –
Творцю всього живого на землі,
Й будиночку з родиною, й віконцю,
Й далеким зорям, які мріють у імлі.

На скрипці грає віртуоз, у своїх звуках
Малює він картину із життя,
І хоч народжується його голос в муках,
Він є окрасою й надією буття.

Словами важко передати звуки скрипки,
І той сердечній і солодкий щем,
Який порушує рутину й давні звички,
Відволіка від буднів і проблем.