Ой, де Правдоньки шукати?!

Якось  ввечорі  дідусь,
Сирівцю  сьорбнувши,
Намотав  онучі  справно,
В  свитку  загорнувшись,
В  центр  села  собі  потопав,
Захиляв  кургузой  попой.
Казав  батько-предсідатель:
Щоб  було  що  діду  жрать,
Треба  не  сидіти  в  хаті,
А  майно  охоронять.
То  що  треба  -  ясна  річ,
І  поперся  дід  уніч,
Хоч  болячка  за  болячкой -
Як  не  геморой,  то  срачка.
Примостивсь  на  східцях  справно,
Ніби  тепло, ніби  гарно,
Задивився  на  Луну
І  примарилось  йому,
Як  хтось  йшов, неначе  з  неба,
То  ж  промовч  - а ні, бо  треба
Розім'яти  язика,
То  ж  до  них  він і базіка:
- Звідкіля  ж  то ви, дівчата,
Будьте  ви  здорові?
- Та ми,  діду,  міські  шльондри,
Онучки  Горбачові.
- А  що з вами  за хлоп'ята,
Бодай  відсохнуть  руки?
- А  то, діду, уркагани,
Єльцина  онуки.
- А  чого ж до нас ви з міста?
Нічого  тут  брати,
Розтягли  все  й  продали,
Їдріт  їхню  мати!
Нічогісеньки  нема,
Лишень  колодязьна  вода,
Та  і  ту   бля-олігархи
Виставляють  на  прилавки.
Скот  порізали  давно,
Нам  зосталось  тік  гімно.
Світу  білого   не бачив,
В  полі  все  життя  хирячив,
Зараз  -  де  ні  повернусь,
Бачу  лише  один  зусь.
І  до  сраки  клопотання
І  бумажніє  подання,
Пензія  -  як  хвіст  козла,
До  нікчемності  мала.
Тут  один  із  бандюганів
З-за  спини  дістав  рюкзак,
Витяг  "Мальборо",  стакани,
Забалакав  з  дідом  так...
(І  зажевріла  надія
В  оченятах  старця:
Може  шибеник  дістане
Із  котомки  сальця?)
- Ось  тютюн, а  це, дід,  "Віскі",
Задими,  спиртне  полизькай.
Я  на  все  тобі  скажу:
Ми  мандруєм  на  Луну,
Бо  нема  в цім світі Правди,
Ні  в  селі, ні  в  місті,
Самі  лише  негаразди,
Що  хоч  лікті  гризти.
- Може  не  такеє  лихо
Тільки  в  цій  країні? -
Дід  встромляє  своє  слово,
Плекаючи  надію.
- Та ні, діду, схаменися,
Ти  рації  не  маєш,
Бо  усюди  по  Землі
Отак  люд  страждає.
То  комуна,  то  вояки
Лізуть,  щоб  украсти.             
Наплодили  лізбі-дівок,
Та  ще  й  підорастів,
Відібрали  всі  свободи,
Повітря  тільки  даром,
І  в  обличча  людям  дмуть
Кон'ячним  перегаром.
Так що, діду, ти щасливий,
Покури  та  випий.
Ми  ж  підемо та  покинем
Оцей  скотський  вирій...

Зав.сільради зранку їхав,
Бачив диво наяву:
Хтось скоренько, без оглядки
Чимчикує  на  Луну.