Мрець

Ішов п'яний по дорозі в грозову годину,
Ховаючись від дощу, став під деревину.
Аж тут блискавка, як блисне, як на теє лихо,
Влучила у деревину, він же впав, - не диха.

Лікар каже: "Нема пульсу, в скору погрузіть,
Вже душа його на небі, до моргу везіть!"
Привезли його до моргу, там одяг забрали,
І голого, межи мерців, на лаві поклали.

Чи йому час не прийшов лягати до ями.
Чи горілочка спасла, бо прийшов до тями.
А лежав, майже до ранку, на лаві холодній,
похмелитися б йому, та був і голодний.

Придивився: - він не сам, ще хтось лежить рядом,
Один - боком повернувся, другий - голим задом.
Каже: "Хлопці, годі спати, що се з нами стало...
Чи жульйо усіх нас трьох, разом обібрало?"

А ті ж мерці, лежать мовчки, не встануть ніколи,
Зрозумів тоді, де він, і чого він голий...
Але був не боягуз, та й нікуди дітись,
Десь полазив, знайшов спирт і нумо ним грітись.

Прийшли зранку лікарі, трупи розтинати,
З ними цілою юрбою юні практиканти.
Його ледь ножем торкнули, враз відчув він біль,
Та на ноги як зізкоче, де й подівся хміль!

Хто вам дав такі права, мусю запитати?
Ще живого чоловіка, мали б розтинати!
Та, як вчистив, проміж них, додому, назад.
Лиш побачили від нього один голий зад!