***

Ось так живеш і зовсім не помічаєш того, що відбувається навколо...сидиш на дивані у власній квартирі і навіть не здогадуєшся, що над тобою молода шлюбна пара починає нове життя.Їй- неймовірно страшно, але в той самій час все її тіло охоплено такою єйфорією, що увесь світ майже розпливається перед очима, а голова забита думками про малесенькі оченята і пальчики майбутнього немовляти; вона настільки закохана у мрію про дитинча, що навіть не допускає думки, що насправді, вона- бездітна, і той самий чоловік, що зараз пристасно цілує іі шию, піде від неї, геть забувши про усі обіцянки, клятви та зізнання...
А у квартирі зліва п"ятнадцятирічні підлітки ревно сваряться, підключаючи у худ дій стільці, посуд та більш важкі речі. Він- злосний ревнивець, закоханний власник; вона- неймовірно самовпевненна і вперта...Здається, ще трохи- і вони повбивають один одного.
 За дверима навпроти- турботлива бабуся смажить млинці для свого онука, що ось-ось має підійти, але насправді, вона так його і не дочекається. "Як" і "Чому"- два найдурніші питання, на її погляд, вона скоро буде задавати їх повітрю, деревам і водостоку...
(Продолжить)
У замку квартири знизу повільно повертається ключ, а потім падає, голосно відбившись від підлоги, і залітає під шафу...Але тій, що його так незграбно впустила, вже все одно- біля порогу стоять замшеві чоботи, а біля дзеркала висить червоне жіноче пальто; з кімнати доноситься солодкий і водночс пронизливий жіночий стогін. Нерви не витримують.

Та завтра для усіх все буде інакше. Завтра- взагалі, найулюбленіший людством день. Завтра усі різко кинуть пити і курити, займуться спортом, не будуть більше їсти шкідливої їжі. Усі підлітки почнуть вчитися, а усі жінки сядуть на жорстку дієту. Завтра усі ночуватимуть у себе вдома, вернуть усі борги і нікому не сбрешуть. Завтра усі зроблять зарядку рано вранці, ні в кого не втече кава і усі ічасно приїдуть на роботу. Завтра усі посміхатимуться, будуть вітатися навіть з незнайомими людьми, поступатися місцями у транспорті...І хто зна, може хтось таки і переведе бабусю через дорогу(навіть якщо їй це не сильно треба), нагодує голодного собаку і візьме бездомне кошеня до себе...Завтра усі миритимуться і ні разу не піднімуть голосу один на одного! Сумно, що завтра ніколи не настане. Бо, треба жити сьогоднішнім днем.

А сьогодні молода пара зробить три тести на вагітність і усі вони будуть негативними. Вони будуть мовчки пити чай перед телевізором і ніхто з них не обмовиться словом, наче їм і говорити нема про що... Всю ніч вона стримуватиме сльози, молитиме Бога про диво а він мовчки відвернеться від неї і мучитиметься, адже насправді- кохає її. Вже пів року- і марно. А він же ходив до клінніки кілька разів і знає, що тут не його вина, але як їй сказати, що вона бездітна?...Вона вже пів року придумує дурні відмазки, а він вже пів місяця думає, як від неї піти. Буває і таке...
Сьгодні ж той ревнивець вибачиться перед нею, скаже, що кохає...Вона ще повибрикується з його обіймів, але додому вони таки підуть разом. він доведе її до під"їзду, поцілує, обмацає- усе як завжди. Обмовиться, ніби ненароком, про відсутність батьків завтра після трьох, вона ж- загадково посміхнеться і мовчки закриє двері. Піднявшись у квартиру вона напише йому "Кохаю..", а він самовдоволенно посміхнеться, заглядаючи у вікно її спальні.
Того ж самого "сьогодні" турботлива бабуся отримає звістку від батьків друга її онука про його смерть... Серце страренької не витримає і в телефоні буде чутно тільки нявкання її кота. Швидка приїде не скоро, тож на порятунок можна буде навіть не сподіватися. Молоді лікарі у білих халатах виб"ють двері і застануть таку картину: телефонна трубка висить на проводі, видаючи дивне шипіння, старенька бездизханно лежить на підлозі, а товстий сірий кіт, ніби усе розуміючи, сидить, охороняючи холодну руку улюбленної хазяйки.
І сьогодні все таїнне, нарешті, стане явним. Крики, плач, докори- уже ніщо не поверне часу назад, та все ж усе це незамінно потрібне. Молода іноземка знервовано скочить з ліжка, почне одягатися. "Спійманий на гарячому", в принципі, як і усі, почне вибачатися, придуммувати смішні відмазки...І тільки незграбній та приниженній дружині буде далеко не до сміху. В голові нещасної навіть промайне думка про вбивство, так, навіть не самогубство, асаме вбивство...Та крім гаманця у руці нічого немає. Знервована іноземка втече,переляканно промовивши щось на німецькій, а чоловік так і силітиме, прикриваючись від дружини білим простирадлом.

Таке воно- сьогодні у цих людей. В мене кожен день однаковий і мені набридло жити... А в них життя насичине, сповнене інтриг та секретів, вони самі таким його створили...Та чи захочеться з таким сьогодні чекати завтра.

                ***

А я хотіла жити, як у комедійному серіалі. Щоранку прокидатися у ліжку чергового хлопця, спішно одягатися і бігти по двору біля його будинку, ловлячи на собі зацікавлені погляди бабусь. Чи розплющувати очі за допомогою рук, не маючи змоги змусити себе кудись іти, згадувати, що було вчора і страждати від головного болю. Я бачила себе, чимось накшталт менеджера (Хоча, і зовсім не розуміла значення цього слова) у якомусь типовому офісі, де я ніколи вчасно не приносила б звітів і щоранку проливала б на документи каву. Я мріяла сидіти з чашкою чаю у маленькій, нікому невідомій кав"ярні із друзями по окінченню робочого дня, промивати усім знайомим кістки, хизивутися новими чоботами, заздрити аппетитним формам подруг... Я хотіла, ні, я жадала веселого і безтурботного життя, марила думками про "відчути молодість на смак"! Їхала з глузду, мені снилися гучні вечірки, гламурні клуби, випивка і тіла чоловічої статі. Та це були лише мрії, а може просто банальне бажання втекти від реальності. Це був страх побачити справжню себе- залежну і слабку. Я ж не хочу жити по сценарію кіногероїні насправді, я люблю стабільність і не терплю змін, не вмію відпускати, розуміти, слухати, та що там- просто не хочу! Не хочу навіть чути.
А зараз, геть знервована і бліда, сиджу на улюбленій лавці у дворі, ніби попиваючи гарячий чай, я тримаю стаканчик вже хвилин десять, а ще не зробила жодного ковтка.