Може

Я заливаю себе алкоголем...
Ні, я не п"ю і не бухаю!
Розводжу в душі своїй море.
Навіщо роблю? Я не знаю...

Може, рани дизинфікую,
що ти по собі залишив.
Пробач, організме, за те, що роблю я,
не кричи, моє серце, тихіше!

Я убиваю себе нікотином,
пропалюю дірки в душі.
І це "ненадовго" вже стало постійним,
поріс мій глузд у комиші.

Може, тебе намагаюсь спалити!
Та тільки роблю іще гірше...
Пробач, організме, що я вмію любити,
та зупини мої руки, що пишуть ці вірші!

Я фарбую волосся в колір яскравий,
ніби не знаю, що краще не стане...
Я живу, посміхаюсь, радію помалу,
чекаю, вмираючи, на день свій останній.

Може, щось змінити у собі волію,
чи відволіктись від сірих будених.
Пеетворю себе я на повію,
худу наркоманку стражденну!

Я пишу без сенсу ці строфи,
намагаюсь тобі щось довести...
Не вистачає думок і підліткової мови,
щоб просто віддати- просто піти!

Може, ніколи я не забуду...
Ніколи не розлюблю і не віддам,
своє почуття, як застуду,
лікуватиму вічно...Із ним- сам на сам.