РозпливлИся свічки новоріччя,
Сірий вечір, посвяткова втома…
Скляний місяць змерзлого північчя
Мовчки загляда у вікна дому…
Я не стану нині ворожити,
Не питатиму про щастя долю,–
Бо мені, мабуть, судилось жити,
Відчуваючи Господню волю…
Буде так…
але чому ж гарячі
Руки ковдру у ночі стискають,
Чом у розумі моїм незрячім
Електричним струмом
зорі сяють?...
Чому...
- безсоння...
Чому?..
© Copyright: Ирина Колтуцкая, 2011
Свидетельство о публикации №111011408135
Свидетельство о публикации №111011408135
Рецензии
Чому ж ти не станеш ворожити?
Чому не питатимеш про щастя?
Чому ж так тобi судилось жити
У життi, таки завжди строкастiм?
Щастя й радостi!
Станислав Андреев-Гренин 20.04.2011 20:02 • Заявить о нарушении
Чому не питатимеш про щастя?
Чому ж так тобi судилось жити
У життi, таки завжди строкастiм?
Щастя й радостi!
Станислав Андреев-Гренин 20.04.2011 20:02 • Заявить о нарушении
Дякую, Станіславе, за чудовий, оптимістичний експромт! Життя й насправді строкате й несподівене.
Вам також- щастя та
Світлого Христова Воскресіння.
Ирина Колтуцкая 20.04.2011 23:59 Заявить о нарушении
Вам також- щастя та
Світлого Христова Воскресіння.
Ирина Колтуцкая 20.04.2011 23:59 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.