Мамай-1

І перший крик-Мам! Моні мало!
Життя дурного не шукало
І знайте, щирі українці,
Кабан вже рохкав, було сало,

Ріс наш  Мамай із краю в край,
Був в тілі славний молодець,
Мав і початок і кінець

Сміявся, плакав, в жмурки грався,
І так майстерно він ховався,
Що вже тоді, повір нам, брат,
У Мамая було не тіло,
А найстоящий маскхалат

Трипільський муж скрутив вуздечку
І з розумом, не навмання,
Привчив і осідлав коня,

Мамайчик наш вчіпився в гриву
І ген-ген в степ, малий, щасливий,
То був простий і гарний час,
Як мало з нього є у нас

Ніхто ні з ким  не воював,
Народ був добрий, щирий, мудрий,
Радів життю і мав, що мав

Лиш зрідка, за якусь спідницю,
Трипілець, чемному трипільцю,
Міг булавою і по пиці

Була удача всіх м*яка,
Щоб не ламати ноги й руки,
Не відбивать нирки й печінку,
Народ придумав гопака

І ого-го, як ми потом,
Всіх: печенігів і татарів,
Всіх, хто хотів бабла на шару,
В мать бога душу-гопаком