Казка

Жили собі дід та баба, жили поживали
Ходобину усіляку у себе тримали.
Кролів, качок, гусей мали, кабанців гарненьких,
І корівку, і бичечка, курочок рябеньких.
Можна було б на цім казку щасливу кінчати,
Але лихо підкралося до стареньких в хату.
Захворіла дуже баба, нікуди діватись,
Тож мусить аж у область стара добиратись.
Оглянули її пильно хірурги знамениті:
У хустині та ватянці ще й валянки биті.
Щось шепнув один другому, другий теж киває,
Не дає стара гостинця і не обіцяє.
Грошей видно нема в баби, тож надії марні,
І випхали, як могли бабусю з лікарні.
Поїхала баба вдруге з повними торбами,
З салом, м’ясом та яйцями, двома гусаками.
В вже втретє як їхала стріли на зупинці,
Ледве скора довезла бабині гостинці.
Грошей тицьнула бабуся (правда полічили),
Операцію зробили, добре й під лічили.
Повернулася з лікарні, як копійка нова,
Та з хазяйства залишилось одна лиш корова.
Отакі тепер часи, а що далі буде,
В кого нізащо хворіти – не хворійте люди!