Мамай 2

Які, братва, були часи:
Всьому була вольная воля:
Мужик ще не носив труси

Він дерев*янною сохою,
Розвертав землю, сіяв жито,
І дихав вітром в чистім полі,
Душа світилась, рило вмите

Мав совість, віру, боявсь кари,
Ще не згадИли нашу землю
Ні половці, ні печеніги,
Ні монголоїдні татари

Та вже ж, на неї біс спустився
І завидющим. з більмом гоком,
На світ щасливий задивився,
Від злості, ледве, не вдавився

Ні-ні, не та в людей дорога,
З піснями, сміхом, сіють, жнуть
Люблять життя і вірять в Бога
А я кажу-Сему не быть-
І ну, бісовський світ творить

Не в поті вузького чола,
Степний народ хліба шукає,
До дармового, до добра,
Свого плюгавого коня,
Косий кочівник повертає

В фійордах, налигавшись єлю,
Одіна внуки і сини,
Натягують із шкури звєря,
На крепкий зад крепкі штани

І пруть ледачі человєкі,
Нам по кістках, із варяг в грєкі,
За слиною від шовкопряда,
А ми, їм щей допомогаєм,
Бо дурну, добру душу маєм

Йде в нашу землю всяка муть,
Халява, сер, жлоб*яча суть

Дитинство кінчилось, Мамаю,
Прийшла зараза і про нас,
На дуже довгий, довгий час
Життя спокійне забуває