Козак Мамай

Не знаю точно, як буду писати
І на якій це буде мові,
Але мисля у  бошці є,
Слова старі, як світ, не нові

Історію про козака,
Про русича, про українця,
Ще в жабах квакала Москва,
А він пищав в чиїйсь ширінці

Трипілля, глиняні хати,
Стрічками глек дівки малюють,
Боги кучкуються і ждуть,
Що їм у жертву придарують

Який був час: із хліба квас,
По вусах текла медовуха,
І слухав світ трипільський клас,
В траву сховавши вільні вуха

Мурахи, з толком, хто куди,
Кроти, нарившись в ніч, хропіли,
І гуси, гиля до води,
І мухи свою їжу їли

І квас моцніший був за пиво,
І десь, із 3-б класу,
Трипілець, чисто вмивши рило,
Після уроків, чесно квасив

П*ть тисяч років до Христа,
Ні сіфілісу, ні холери,
Всі в міру рівні, всі брати,
В своїй землі, місіонери

Хтось скаже-вони не рідня,
Давно жили, стерлось з роками,
Ідіть, друззя, питайте мами,
Вони лишили нам горшки,
Ми їх важаємо дідами

А , що Мамай ще не козак,
То, теж задумка геніальна:
Трипілець, скіф, ант- не мудак,
А вже хохол-ПОТЕНЦІАЛЬНИЙ

І десь на весну, а тоді,
Птахи нікуди не літали,
Любили свої верби, гай,
В якійсь, не самій гіршій хаті,
Родивсь і наш козак-Мамай

Чому Мамай, тому, що май,
Хоч май потом, від Юліана,
А тоді-травень, мама, рай,
І наш, до п*ят, кричить Мамай