Калейдоскоп

Ось воно - сяюче поле ліхтарів, що проросли й височіють над синім білосніжжям тиші.
Хочеться причаститися цього дива, увібрати в себе цю неймовірну синь з діамантами світла,
але я не можу зупинитися…

Далі, далі…

На білому пухнастому полотнищі з’являються визерунки металевих креслень.
Їх лінії зачаровують гармонією взаємного положення і зв’язку.
Хочеться милуватися цією лінійною довершеністю,
але мені треба прямувати вперед…

Далі, далі…

Несиметричний темний хрестик, вписаний у жовтий прямокутник, наче посміхається і запрошує в тихий затишок теплої домівки.
До неї подати рукою,
але я не можу зробити й кроку вбік від курсу.

Далі, далі…

Перед очима виринають з невідомості справжнісінькі вогні великого міста – звабливого, загадкового, багатообіцяючого…
але мені необхідно продовжувати свій шлях.

Далі, далі…

Все це на кшталт примарного калейдоскопу, візуальних образів у мозку: вони сприймаються, породжують певні емоції та асоціації, невловимо змінюють щось і – зникають.
Стан напівсну-напівсвідомості, край якому покладуть посмішка й обійми близької людини.

А квиток – у сміття. Я вже давно не зберігаю їх на пам’ять.



Ніч з 08 на 09.01.2011 потяг Москва-Донецьк





ПЕРЕВОД НА РУССКИЙ (для друзей)


Вот оно – сияющее поле фонарей, что проросли и высятся над синим белоснежьем  тишины.
Хочется причаститься этого чуда, вобрать в себя эту невозможную синь с бриллиантами света,
Но я не могу остановиться…

Дальше, дальше…

На белом пушистом полотне появляются узоры металлических чертежей.
Их линии зачаровывают гармонией взаимного положения и связи.
Хочется любоваться этим линейным совершенством,
Но мне нужно следовать вперед...

Дальше, дальше…

Несимметричный темный крестик, вписанный в желтый прямоугольник, словно бы улыбается и приглашает в тихий уют теплого дома.
До него подать рукой,
Но я не могу сделать и шага в сторону от курса.

Дальше, дальше…

Перед глазами выплывают из неизвестности самые настоящие огни большого города – соблазнительного, загадочного, многообещающего…
Но мне необходимо продолжать свой путь.

Дальше, дальше…

Все это наподобие призрачного калейдоскопа, визуальных образов в мозге: они воспринимаются, порождают определенные эмоции и ассоциации, неуловимо изменяют что-то и – исчезают.
Состояние полусна-полубодрствования, конец которому положат улыбка и объятия близкого человека.

А билет – в мусор. Я уже давно не храню их на память.



/фото автора/