Иван Жданов - такую ночь не выбирают

І ніч таку не обирають –
Бог-сирота сюди вступає
І ріки льнуть до берегів.
Не залишилось світу світла
І небо менше навіть сита
Дощу,  що липне то ступні.

І це покуття геть запріле
І листя шелест струхлявілий
Не в  темряві, а в нас живуть
Нам - лише згадки, а не знання
І святочне нам не у заклАння
Нас лише тіні скрушно ждуть.

У нас минувшина зосталась,
Й ти не зі мною цілувалась.
тобі страшніше – й ти легка.
Твої слова тебе жаліють.
Не в темряві, в мені біліють
Лице твоє й твоя рука.

Ми  вимираємо нівроку
Ми вийшли не ту дорогу
І виглядать не тих вістей
Крізь ніч оцю лихого плачу
І вже поринувши в беззначчя
Зійдемось  в огнищі костей.


***

Такую ночь не выбирают —
Бог-сирота в нее вступает,
и реки жмутся к берегам.
И не осталось в мире света,
и небо меньше силуэта
дождя, прилипшего к ногам.

И этот угол отсыревший,
и шум листвы полуистлевшей
не в темноте, а в нас живут.
Мы только помним, мы не видим,
мы и святого не обидим,
нас только тени здесь поймут.

В нас только прошлое осталось,
ты не со мною целовалась.
Тебе страшней — и ты легка.
Твои слова тебя жалеют.
И не во тьме, во мне белеют
твое лицо, твоя рука.

Мы умираем понемногу,
мы вышли не на ту дорогу,
не тех от мира ждем вестей.
Сквозь эту ночь в порывах плача
мы, больше ничего не знача,
сойдем в костер своих костей.