похоже мы уже совсем не слушаем...

* * *
похоже мы уже совсем не слушаем 
такою безобидностью печаль
вникает укороченными звуками
в каких живого имени не жаль

код бездорожья: ребра и вино
держаться так как поручень на льдине
за то что мне доверить не дано
своей последней и бессмертной книге

за то что бог под ребрами взошел
как жарко лезвие а кости бледны
за то что не расходится тот шов
на праще галилейской бездны

немыслимо немеряно назад
добить губами жертву утомленную
на тень вершины снова наступать
как будто бы на горло иступленное

так как по ребрам крылья перья нож
вино червивое камнями грязью
как будто он ту истину вознес
а каждый лес при ней судом и связью

он проповедует и листья и смолу
могилу теплую он стелет перегноем
и каждому пропащему ослу
жить завещает под горою

а слушать так давно уж перестал
мы сами тоже слушаем все мимо
и духа невозможного печаль
над нами простирается незримо

так и живем — и бог и лес и суд
тончайшим швом помечены из прорвы
съедаем это тело пьем росу
а может быть и кровь ведь и она холодна

* * *
здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль

код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на кризі
за те що доручити не дано
своїй останній невмирущій книзі

за те що бог під ребрами зійшов
гаряче лезо а кістки холодні
за те що не розсмоктується шов
у пращу галилейської безодні

немислимо неміряно навспак
губами жертву втомлену вершити
на тінь вершини наступити так
немов на горло це несамовите

немов по ребрах крила пір’я ніж
вино червиве каменем і брудом
неначе він цю істину возніс
а кожен ліс при ній лишився судом

проповідає листя і смолу
могилу теплу стеле перегноєм
і кожному пропащому ослу
заповідає жити під горою

а слухати давно вже перестав
та й ми самі також перестаємо
немислимого духу золота
печаль над нами стелиться незримо

і живемо – і бог і ліс і суд
тоненьким швом помічені з безодні
їмо се тіло і п’ємо росу
а може й кров вона також холодна