Иван Жданов - Когда неясен грех

портрет роботи Юрія Косіна 2011


Незнаного гріха -  коштовні суть причини
І зорі вгору зрять, й не видкі з полонини

Вони зиззять  на  нас, коли ми є у страсі
А ж ні, вони видивлюются  у страх, не оглядаючи облич
Бо їм однаково, чи сніг йде босоніж , а чи у шатах
Чи хмиз хрустить в багатті, чи політ летить без птиць.

Їм все однаково, начхать, як вигляда цей світ.
І споглядають скоса, наїжачивши проміння
Що впроміж пустку рук, розімкнутих в невір’ї
Проковзує і поверта назад,  та зір вже вистиг слід.

Вони повернуті спиною, їх не виглядиш з землі
І хто один цей, розкажіть, що над здійнятися зумів
Аби узріти як тече не відсвіток у ринві
Не тінь від рук на стінці, а понад меж лиця - докір.

Як приручити зорі ці, відомо лише Богу.
Як вгамувать нестямний біль, відомо лише їм.
Як в серці  чорному  зродити знов любов або тривогу?
Мовчать. Мов віч-на-віч з собою, з Дивом ми стоїм.

І сніг минає  босоніж, незримий і нечутний,
Триває далі літ давно померлих журавлів
І замість світла звізд, докір мандрує дахом
І я тебе не відчуваю, страх мешканець не свій.

***

Когда неясен грех, дороже нет вины,
и звезды смотрят вверх, и снизу не видны.

Они глядят со стороны на нас, когда мы в страхе,
верней, глядят на этот страх, не видя наших лиц,
им все равно, идет ли снег нагим или в рубахе,
трещат ли сучья без огня, летит полет без птиц.

Им все равно, им наплевать, в каком предметы виде.
Они глядят со стороны, колючий сея свет,
и он проходит полость рук, разомкнутых в обиде,
и возвращается назад, но звезд на месте нет.

Они повернуты спиной, их не увидишь снизу.
И кто — скажите мне — хоть раз подняться выше смог,
чтобы увидеть, как течет не отсвет по карнизу,
не тень ручная — по стене, а вне лица упрек?

Как эти звезды приручить, известно только Богу.
Как боль неясную унять, понятно только им.
Как в сердце черном возродить любовь или тревогу?
Молчат. И как перед собой, пред небом мы стоим.

И снег проходит нагишом, невидим и неслышим,
и продолжается полет давно умерших птиц,
и, заменяя звездный свет, упрек плывет по крышам,
и я не чувствую тебя, и страх живет вне лиц.