винегрет

пахнет кофейной гущей и сигаретами,
в этих квадратных метрах, тобой согретых.

я вже тобою захоплююся відверто,

сидя на старом расшатанном табурете.

дату закоханості дивіться на упаковці,

дату согласности с этим в глазах у меня смотрите.

тут - цілий всесвіт тілько в одній лиш миті,

здесь - не сыты волки, ну да все-таки целы овцы.
терпкий и чай, не чается ; сквозняк шатается
из угла в угол, как будто от скуки мается.

я зовсім вже не розумію, що відбувається.

я пытаюсь спокойной быть - и не получается.

дивись-но, сонце: небо зайшло за край,
а вечір вчорашній так і зовсім добіг до краю,
я більше нікого не обіймаю,
я більш нічого не відчуваю,
тому і ти їх не обіймай -
своїх дешевих Самант і Одрі,
коли вже небо пішло за обрій,
то вже не треба про то...

давай,
я в доме, выложенном из спичек,
вот-вот иссякнет последний дым.

якщо не бачитись цілу вічність,
вона стає неважливо ким.