Він десь іде - самотній і прекрасний,
З розбитим серцем на шматки...
За ним скрадається дощ рясний
І стукотить у всі шибки.
Вона до вікон прихилилась -
Чарівна, горда і одна.
Безодня в душу задивилась
І радість випила до дна.
Він повертає ключ, заходить в дім,
А дощ скрадається за ним...
У домі пустка, темно, тихо -
Але він вже до того звиклий.
Вона п'є чай біля вікна...
А дощ шумить, годинник стука.
В очах безодні глибина,
А на душі - печальна мука.
Вони зустрінуться колись
І зустріч ця життя їх змінить.
Нехай поки що дощ іде -
Нехай. Веселки вже ідуть на зміну!
Вони зустрiнуться колись...
© Copyright: Серенити Флавия, 2011
Свидетельство о публикации №111010609716
Свидетельство о публикации №111010609716
Рецензии