Крізь тишу вітер з степу попрошу:
Ти постели під ноги рівну долю,
В безхмарнім небі запали зорю
І освіти мені дорогу мимоволі.
Вже не лякає серце норов Твій –
Давно воно втомилось битись наодинці:
Мій вітре, теплим подихом його зігрій
Та напої водою із козацької криниці.
Тримай мене за руку, мов дитя -
Я відчуваю, що втрачаю рівновагу,
Та розкажи Їй про любов мою на все життя, -
В якій весь сенс життя і вся наснага.
3.01.2011
Крiзь тишу вiтер з степу попрошу
© Copyright: Михаил Коломиец, 2011
Свидетельство о публикации №111010306460
Свидетельство о публикации №111010306460
Рецензии