На вiдстанi

         Нам з тобою не стрітись ніколи.
         Та не злічено пам'яттю літ,
         Де розмаяним сонячним колом
         За тобою літаю услід.
         У мережках доріг  і турботах
         Намальовано світлим одну:
         Я тебе відчуваю на дотик,
         Наче пальцем -- гітарну струну.
         Оп'яніла, палка і вродлива,
         Як поляна у квітах життя,
         Я виношую тайну і диво,
         Наче мати під серцем -- дитя.
         Над бездонним уквітчаним гаєм,
         Там, де янголів юний балет,
         Я для тебе зробилася раєм --
         Тільки небо тобі замале.
         В світлім храмі, на синім світанку,
         Де сльозами на травах -- роса,
         Сповідаюся сонцю із ганку,
         Бо для мене те сонце -- ти сам.
         Із спекотних доріг урожаєм,
         Між героїв і тихих нікчем,
         Знаєш, пекла тобі побажаю --
         Щоб згоріти і стати дощем.
         Над тобою, безмірно щаслива,
         Між промінням, у всіх на виду,
         Я воскресну, мов сонячна злива,
         І краплиною в серце впаду.
         У хмаринки сховаюсь у лоні,
         Наче рибка, пірну в глибину --
         Щоб гарячі і спраглі долоні
         Ти до серця мого простягнув.
         І нестримно, мов кинутий м'ячик,
         Покочусь по жаданій руці,
         Обцілую тобі кожен пальчик,
         І тремтливо сповзу по щоці.
         Може, вигадка в дальньому раї,
         Ніби ставка в смертельній ігрі --
         Я мовчу і щомиті згораю,
         І без тебе не можу згоріть.
         Бо без тебе зів'януть всі квіти,
         Бо без тебе  не щастя, а щем.
         Бо з тобою ніколи не стрітись --

         І ніколи не впасти дощем.



         Ілюстрація із Інтернету