Родинка

«То не він,мамо! То не він!
Він не міг залишити мене у цих стін!
Він обіцяв, що забере мене опісля
І ми зіграємо з ним наше весілля.

Він клявся мені в коханні вічнім,
Говорив, що все закінчиться в січні.
Я пам`ятаю як ми ховалися в колоссі
І гладив він моє довге волосся.

А перший поцілунок біля куща калини –
Я його чекала від днини до днини.
А наші зустрічі біля берези білої –
Я їх любила, як плоди вишні спілої.

То не він, мамо! То не його тіло!
Він був смаглявий, а це тіло, як сніг, біле!
Мамо, а його волосся було чорне, як смола,
То не моя вишиванка на нім, то чужа!

А родинка його на правому плечі –
Я могла її впізнати навіть темно вночі.
Мамо, то не він! Не він лежить там!
Він досі на війні! Він не залишиться сам!

Покажіть! Докажу, що то не він лежить!
Подивіться на праве плече!» - вона мовчить.
То не він. Не може бути! Родинка його.
Побачила через роки коханого свого.

Підійшла вона, поцілувала в біле чоло,
Згадала калину, берізку і єдиного того.
Впала на землю, не може вже встати,
Його вже нема – настав її час вмирати.

31.08-1.09.10р.