Зірвалась мрій кульбабна парасоля,
то й висота здавалася легкою
в роздутих вимірах п'янкої волі.
Папірне небо обвела рукою.
Боги списали душу слів, та колір
не розбереш. Хто з них благав, хто коїв?
Письмо густіше там, де є ще поле,
проведене на око, мов для бою
і тиші, що рядками входить в тіло,
бо вже сміливість підросла розкути
себе у слові і скидати далі,
аби думки біліли, та не тліли.
Сонетні надра, вибухом спокути
оповіщайте серце ледь відтале.
31 Грудня 2010
Сонет XXXI
© Copyright: Юрий Лазирко, 2010
Свидетельство о публикации №110123106693
Свидетельство о публикации №110123106693
Рецензии