Освiдчення

Василь  освідчився Галині,
Давно її він покохав.
За стан, і очі сині-сині.
Коли у двох, все  забував.

Стоїть, мовчить, очима водить,
Немов би в рот води набрав.
Галина так і сяк заводить,
А в нього  голос хтось забрав.

- Чому такий ти не сміливий?
Скажи ж, Василько, що-небудь!
Красивий парубок, кмітливий,
Сором’язливий, прямо жуть.

Ідуть стежиною до річки,
Весь час Галина торохтить.
Василь, як подививсь на ніжки,
І все змінилося в ту мить.

Язик у нього розв’язався:
- Галино, я тебе люблю!
Давно і щиро закохався,
Бува, ночами вже не сплю.

Він пригорнув її до себе,
У очі ніжно подививсь:
- Сватів направлю я до тебе,
Гарбуза не піднеси, дивись!

До калини підійшли тихенько,
Стали й дивляться  вони:
- Побажай нам щастя, ненько.
Щоб ми здоровими були.

У Галі щоки червоніли,
До Василя вся потяглась.
У неї губи затремтіли,
Вона всім тілом напряглась.

Він пригорнув  до себе ніжно,
У губи міцно цілував.
Про сватів вже думать не потрібно.
Своє серце їй сповна віддав.

Години швидко промайнули,
На небі місяць вже давно.
Серця вони свої відчули,
В обіймах йшли вони в село.

Біля річки стали під вербою,
Обійняв Василь її за стан:
- Любуватись буду я тобою.
І слова говорить, ніби пан.

До самого двору розмовляли,
І ніяк не можуть розійтись.
Що кохання сила - вони знали,
Без нього їм не обійтись.