Медовi пригоди

Надумали куми поласувати медом,
Направились на пасіку вони.
Зайшли до магазину з креном,
Взяли горілки, навпростець пішли.

Ідуть по полю, жваво розмовляють,
Про те, про се і ні про що.
До лісу підійшли й не знають:
- А ділі йти куди, Петро?

- Давай, Василь, під дубом сядем,
Нам треба трішки відпочить.
На квіти і траву поглянем,
Та й горло треба промочить.

Дістали пляшечку горілки,
І без закуски стали пить,
З дупла кудись літають бджілки,
Став неспокійним рій в ту мить.

Куми підвипили в дупло їх потянуло,
Петро рукою вліз й завмер.
- Василь, тут мед. Давай кадило!
Ну, куме, наїмось тепер.

Почав в дуплі рукою шевелити,
Хотів побільше він медку набрать.
Кусають бджоли, та приходиться терпіти.
- Ти де, Василь, ще довго мені ждать?

А Василю в цей час не до кадила,
На нього враз весь рій напав.
Побіг у ліс, мов закусив вудила,
Від бджіл він відбиватись став.

А бджоли на Петра уже насіли,
Обличчя надулось немов би м’яч.
Про мед уже і думать розхотіли,
Отак медку наїлися, хоч плач!

Куми наїлись меду, як хотіли.
Ідуть по вулиці, ніхто не пізнає.
Усе болить і губи заніміли,
Проклята біль спокою не дає.

Прийшли додому, їх жінки злякались,
Що за потвори в двір зайшли?
Поїсти меду з кумом намагались,
Наїлись так, що ледь дійшли.

Не їжте, люди, меду на дурику,
Бо буде те, що і кумам!
Полізете в дупло – роздує пику,
І не до меду буде вам!