Я в’язатиму светр зеленавих, як рай, кольорів,
чорний кіт буде спати, згорнувшись на твоїх колінах,
і летітиме сніг через плетиво пряжі і снів,
аби, тіло пройшовши, розтанути в серці каміна.
Це камінне мовчання печально-повчальне, як грек
стародавній. Задавнені сварки шкребуть на горищі,
ми поставим ялинку до стелі, нічний ім’ярек,
і від того і стеля, і ми станем трошечки вищі.
Віща ніч – наче човник. Довічне шукання Ітак,
і ялинка – як щогла. І тепла зимова розмова,
де лежатиму голо
між тілом і снігом –
навзнак,
і поротиму светр,
аби вранці плести його знову.
Новорiчна буколiка
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110122900303
Свидетельство о публикации №110122900303
Рецензии
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.