Тебе я бачив тільки раз,
Немов би це мені наснилось.
Здалося, все навколо нас
На мить завмерло, зупинилось.
Байдужо так дивилась ти
На все порожніми очима
І губи серед німоти
Словами дихали твоїми.
Твоє волосся, наче шовк,
На плечі хвилями спадало.
Для мене світ чомусь замовк,
А серце битись перестало.
І захотілось підійти,
Про що завгодно говорити,
Торкнутись ніжної руки,
Цією миттю вічно жити...
Пробач мені душі порив
І вогник марної надії.
Я турбувати не посмів
Твої чужі й далекі мрії.
29.01.2004
До нев домо
© Copyright: Роман Зуев, 2010
Свидетельство о публикации №110122902457
Свидетельство о публикации №110122902457
Рецензии