Звернення до матусi

 Матусю, ось іще один Новій рік я зустрічатиму без тебе. А як би хотілося, щоб ви з татом були поміж нами. Мені так тебе не вистачає. І, часом, так потрібна твоя порада. Тоді я розмовляю з тобою в віршах. Ти ж мене чуєш? Я відчуваю це. Я відчуваю твою допомогу, чую твої поради і журіння в скрутну хвилину. Ти заходиш до мене в кімнату раннім сонячним променем, прилітаєш до мене весняною ластівочкою, легеньким вітерцем доторкуєшся до мого волосся, ніби пестиш мене, як в дитинстві. Я відчуваю твій подих в пахощах чорнобривців та мальв. Я відчуваю твою любов навіть зараз...
 Але... тебе вже немає.
Ні! Ти є! І я звертаюся до тебе знов...

Мамо, мила,
  Ти мене родила
І в життя-дорогу
  З хлібом відпустила.
Ти мене навчила
  З людьми в мирі жити,
Старших поважати,
  Малечу любити.
Ти мене навчила
  Життям дорожити,
Дружбу шанувати,
  Чесно працювати...
Тільки не навчила
  З бідою миритись,
Як брехню терпіти
  І правду топтати...
Цьому не навчила
  Мене рідна мати.
А зараз у мирі
  Скрізь несправедливісить.
А я з нею, мамо,
  Змиритись не в силі.
А ще не навчила,
  Як мені забути
Рідний дім, садочок,
  Чистий наш ставочок...
Як мені забути
  Вулицю ту, хату,
Де життю навчала
  Мене рідна мати...
Як мені забути
  І сльози не лити
За тим, чого більше
  Мені не вернути,
За тим, чого більше
  В житті вже не буде...
Скажи мені, мамо,
  Як мені забути?