***
Хто знає, чи довго лишилось мені
У світі сліпому без долі блукати?
Години спливають, летять сірі дні,
Проходять роки, щоб життя відібрати.
Та що мені час і минулого дим?
Розмови про щастя мені не потрібні.
В душі я ніколи не був молодим
І сутінки в серці лягли безпросвітні.
Мій шлях - це непевність, це кроки в пітьму,
Самотність і біль за моїми плечима.
Я смерть, як належне, спокійно прийму,
Вона вже чекає мене за дверима.
І хай всі забудуть, що я існував,
Нехай не згадають, кого поховали.
За що я ненавидів, як я кохав,
Ким був я насправді, нехай би не знали.
І байдуже, скільки я ще не відчув,
Чого не побачив, уже не важливо.
Все добре в житті я так легко забув.
Я дуже втомився чекати на диво.
Мені вже не страшно у цій боротьбі,
Сумління моє залишається чистим.
Нема вже нікого, я сам по собі
І осінь засипала все жовтим листям.
23.09.2003
Хто зна, чи довго лишилось мен
© Copyright: Роман Зуев, 2010
Свидетельство о публикации №110122804339
Свидетельство о публикации №110122804339
Рецензии