Лина Костенко Класть руку на плечо не надлежит...

Класть руку на плечо не надлежит,
Такое допустимо только в танце.
Доверье-зверь пугливый, убежит,
Он любит холод ,пустоту дистанций.

Он любит время, лет и дней тиски.
Он дивный зверь, он любит даже муку.
Он любит растоянье и разлуку,
Не любит только на плече руки.

В этих садах, в сонатах соловьёв,-
Везде он видит поступь браконьера,
Капкана ждёт от взгляда и от слов,
Не вновь ему спектакль и нету веры.

Людской души тоска, слепая боль!
И всем так плохо без него живётся,
Но все же не мани его собой,
Он сам придет и уж не отвернётся.



Не треба класти руку на плече,
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра- звір полоханий, втече,
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки,
Він дивний звір, він любить навіть муку,
Він любить навіть відстань і розлуку,
Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов'їв,
він чує тихі кроки браконьєра,
Він пастки жде від погляду, від слів,
і цей спектакль йому вже не прем'єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться