Ми стоїмо посеред життя, як паршиві вівці,
Намагаючись пристосуватись до кращих отари.
Нас дискваліфіковано через брак амбіцій
Без єдиного права на статус гуманітарія.
Я наприклад любила простих українських хлопців
Тих із Соловків, найщиріших коханців нації
Мені ж нав’язали самовпевнених грецьких старців
А опісля звинуватили у профанації.
За плечима роки виношених в утробі текстів,
Дисбактеріозів, врешті, постійного токсикозу,
Передчасних пологів, вимушена відсутність сексу
Як життєвий наслідок невдалого симбіозу.
Нас не розмежують, просто скаладуть у купу.
Хоч у кожного, по-суті, в душі своя драма.
Тільки тим ми й однакові, що для Нас розпука
Проявляється на рівні дитячої травми.
І таких як ми , на жаль, переважна більшість:
Непочутих, неприйнятих, вибагливими суспільства,
Де Цензура не синонімізує дійсність,
Де естетика обмежує українофільство.
Голос з середини
© Copyright: Светлана Лункевич, 2010
Свидетельство о публикации №110122402801
Свидетельство о публикации №110122402801
Рецензии