Пробач, що я тремтіла як осина,
Як хвіст, що сам себе наздоганяє.
Яка в мені налякана дитина
Тебе так жадібно й ревниво обіймає?
Не чую, коли холодом повіє,
Перед тобою я засліплена, незряча.
Яка ж мене розпечена надія
Штовхає у безодню? Я не бачу..
Я бачу тільки слайди, слайди, слайди,
І всі вони такі-такі живі:
Жовтогарячі і червоні фарби
На зливою розчесаній траві.
І так мені, і так мені щасливо,
І радісно, і млосно водночас.
Хто ж ти, що я так ніжно й бережливо
Чекаю твого погляду щораз?
Надiя
© Copyright: Екатерина Ефименко, 2010
Свидетельство о публикации №110122402077
Свидетельство о публикации №110122402077
Рецензии