Моя поема

Моя поема

Не пишу я поеми мої, так як пишуть вірші.
Вірші пишуть про мене... А пишу я про те
чого я не бачу; а чую що існує воно десь.

Може так близенько біля мене,
що перевертає моє серце в грудях так,
що аж ніяк!.. Спокою йому недає!

Чи знайду помилку в моїм слові?
Хтось уже мене й питав. Відповів:
"Напевно, ні". -- Я ж і не шукав.

Адаптуюся, щоденно, до письма моїх поем.
Без банківських послуг і грошевого ринку
якби задрімався, тоб в поемі і затопився.
Та й не знаю чи на свої ноги я б і встав.
Чарівна поема нам вкрашає видіння світу!
Каже хтось що таке чуття сам Бог нам дав.

Виростають квіти чарівніші,
чим густіший дощ їх обливає.
Дає їм аромат неба такий, що
"соловейко ’як сяде’ на калині,
так ’весело’ залящить,
аж серце любо" грає.

Мої поеми, не є вірші простого слова.
Вони складають слова старі до нових слів.
Рисують стрічки на плитках мого серця
Й часами записують безладдя на місці катастрофи.
-- Суреальна картина мого житт"євого буття!
Я адаптуюся, щоденно, до письма моїх поем...

12/23/2010