Сивий д д запалив, дим дкий оповив

Сивий дід запалив, дим їдкий оповив
Булу славу і гіркії сльози,
Побратим не дожив, може й краще зробив
Хто козацькому горю поможе

Молода і туга ти літала в степах,
Птахом-чайкою неслась над морем
Мати Січ, ось козак, сумний, тихий козак
Він один, та ще зним його горе

Вірний кінь не стерпів, ні наруг не кнутів,
Ні смердючого панського духу
Він із кручі у вир Дніпра вод полетів
Ти не зміг в гриву впутати руку

Доля в щент, воля в щент, для цариці момент,
Щоб віддячити славним воякам,
Але ти ще дійдеш, Катерино, поймеш,
Хто ж дасть раду татарам і ляхам

Дід бандуру узяв, в небо очі підняв,
Вони бачать, хоч їх і забрали,
І так він заспівав, ой, як він заспівав
Як жили вони, бились, вмирали

Як учили юнців, щоби жить без катів,
Що є дух, честь і вірність козача,
Що пташиний є спів, що є подих степів
І не лиш в небі іволга плаче

Що батьківські слова, то є правда жива,
Мами очі, то сонце і зорі,
Смерть страшна, та ціла у ганьбі голова,
Нема гіршої від того долі

І тужливий той спів, ту молитву живу
Підхопив малий хлоп-діда очі
І прямують вони по землі, в синяву
І лелека над ними клекоче