Спомин серця

Спомин серця

Заквітували проліски весняні.
Зима ховається спокійно...
Проміння сонця в повітрі сяють
Та щастя гуляє по синім небі!

А десь з далека, сирі хмари,
Неначеб-то великі чайки, плавають 
Напевно чогось шукають. Знайдуть?

Та чи ж знайдуть, чи ні.
Вони самі завжди і будуть.
Далеко від землі літають.
Яскраві весняні барвички,
Тільки землянини і знают!

І так віки віками й пролітають.
На небі ж хмареньки плавають!..
А деколись, під хмарами, сичі
-- незенько над лісами, літають.
По темних ночях, чогось шукають!

Колись сідав дідусь,
навча своїх онуків...
Він зорі рахував, бо ж
так вони були близенько
що навіть рукою їх торкав.

Та ось і все перемінилося.
-- Дідусь навіть забув
скілько зірочок нарахував.
Направді, він тільки любувався
як сич своїми крилами махав.

Дідусь остався сам. Він постарів.
Онук-дитина парубком став...
Чомусь збісився всім на все.
В човні пристосувався, та й
на протилежному березі впізнався.

А десь з далека, сирі хмари,
Неначеб-то великі чайки, плавають 
Напевно чогось шукають. Знайдуть?

12/22/2010