Не спит моя душа и не дремает. укр

30.03.09
03:22
«А»:
Крутилася, вертілася, не спала,
Бо знову ніч мене в дорогу звала,
Бо знову час мені хвилини стукав:
Іди сама й веди дітей через розпуку.

Іди вперед і спать не смій уже сьогодні,
Такі бажання і земні і навіть водні,
Так бог тобі велів, щоб ти це знала,
Й байдужість ти як скелі розбивала.

Ця ніч, як день, така ж велична і ласкава,
Не треба їй признань, почоту, слави,
Не треба підлабузників достоту,
Простої треба думки і роботи.

Не спить душа моя, не спить і не дрімає,
Бо про завдання вище пам’ятає,
Навчить дітей добру, і вірі, і любові,
Хоч і знання ці древні, вічні, а не нові.

Любов в серця нести потрібно і надію,
Я працювать над цим сьогодні уже смію,
Щоб сенс життя знайшовсь у душах уже ясних,
І щоб воно, оте життя, було прекрасним.

О ніч моя, мене ти кличеш до роботи,
Щоб залишила я печалі і скорботи,
Бо сльози що? Лише вода і та солона,
Але потрібні, щоб збудити очі сонні.

Я вже не сплю і вже країну підіймаю,
Бо хата є у мене і вона – не скраю,
Бо небайдужа я  і треба щось робити,
А для початку – хоча б правду говорити.

Так! Правду говорить – це ненормально,
Неначе спорт якийсь серйозний, екстремальний,
А я мовчать, пробачте, люди, вже не вмію,
І говорити правду-матінку я смію.

Мене повчають: не пиши, не маєш права,
А я сміюсь у відповідь, мені цікаво:
Заборонити мені думать хто посміє?
А я і бачить і казати гарно вмію.