Безвихідь, наче зашморг, обніма
(Приреченому час не обманути):
З кутка глухого виходу нема,
Лиш можна осягнути і збагнути,
Що тут навік - як в стрічці сінема,
І відвести не в змозі лиха-скрути,
Бо світ гнітюче давить, як тюрма.
І раптом - ти!.. І замість мурів - луг,
Безмежний луг, духмяний і барвистий,
А в небі сонця благовісний круг,
Невидимі музики і хористи
Возносять душу на ранковий пруг,
І все довкола радісне і чисте,
Бо ти з'явилась - більше аніж друг.
Вмістила стільки в погляді однім,
Що годен був і гору одвернути.
А ще недавно був на самім дні,
А ще недавно я не знав, як бути -
Бо ночі мерхли в мороці і дні.
А нині... Нині поміж цвіту й рути
З тобою - несподіваній рідні...
Раптом - ти!..
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110122109406
Свидетельство о публикации №110122109406
Рецензии