Плач народе до безтями!.. або перше прозрiння

Плач  народе  до  безтями!..
Не  розкуті  ще  кайдани,
Лиш  залізна  їх  оправа
Змінена,  а  нездоланна.
Похапцем  все  бігли,  бігли,
Обіцянки  стригли,  стригли,
Мучились  та  зубожіли,
Лиш  обманом  багатіли.

Час  пройшов.  Не  одна  доля. 
Так  чекала  свого  поля,
Чистого  та  запашного,
Волею,  дощем  рясного.
Тільки  прокляті  кайдани,
В’їлись    заживо  у  рани,
Біль  зпинає  усе  тіло,
Лиш  облеслива  могила,
Все  чека  нечиста  сила.
Підкоривсь,  пропала  воля,
Де  та  молодість  і  доля,
Врода  ранкового  поля.
Сонцем  злиті  де  літи?
Що  чекають  борозни.
Де  господня  милість?  Щастя?
В  непогоду  і  ненастя,
У  любові  і  родстві,
Мрії  вільності  в  житті.

Все  закуто  у  кайдани,
Лицемірства  і  омани,
А  ген  п’янь  летить,  біжить!
І  брехня  на  грудях  спить.
Не  бува  у  тебе  долі,
Поки  в  чистому,  у  полі,
Не  спокуєш  всі  гріхи,
І  свої,  і  не  свої,
І  за  брата,  і  за  батька,
І  за  діда,  і  за  дядька.
Тих  колін  нема  в  людини,
За  які  сповідать  винні,
І  в  душі  молитву  цю
Принеси  своїм  Отцю...