При березі розмитому
Поміж густих осок,
Як хвиля оксамитова -
Зраділий голосок.
Він рідно-рідно тулиться,
Присутністю живить -
І губиться-сутулиться
Усе нікчемне вмить.
А серцю відкривається
Принадна таїна,
Як голос озивається,
Мов чарівна струна.
Ходжу сюди, навідуюсь,
Коли болить душа,
Де голосочок віддано,
Співаючи, втіша.
Голосок
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110122104044
Свидетельство о публикации №110122104044
Рецензии
