Утікаю від тебе, від себе, від літ...
Володимир Калашник.
Утікати?
Якби тілько знати куди?
Завірюха вишнева тримає в полоні.
І на губи гарячі, і очі солоні
Осідає, як смага, намул гіркоти
І одцвіття лягає на чуб і на скроні.
Зоставатися?
Сил моїх більше нема -
Боронити себе сам од себе не можу.
А тебе то ласкаву, то надто вельможну
Віднімає у мене весна, відніма,
І сміються у вічі літа переможно.
Буду жити, як жив.
Жаль, що травень розтав
Завірюхою цвіту, що осінь так близько.
Непоборна ж любов в серце променем бризка,
Знову душу нестиме у пахіт отав
І радітиме спрагло, як юна берізка.
Утiкати?
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110122103400
Свидетельство о публикации №110122103400
Рецензии