Знову на вулиці дощ накрапає,
Падає з неба під ноги вода.
Він з вітерцем по алеях гуляє,
Тиха його некваплива хода.
Люди розкрили свої парасолі,
По тротуарах побігли струмки.
Сірі хмарки пропливають поволі,
Ніби читають таємні думки.
Мокрі дерева і мокрі дороги,
Як зачароване все навкруги.
Тільки не стихнуть на серці тривоги,
Мрій не потонуть моїх береги.
Певно, цей дощ усе знає про мене,
Мабуть, гукає до мене чимдуж,
Тільки бажання моє нездійсненне
Не відіб`ється в дзеркалах калюж.
Смутку безмежного чисті краплини
Спогадом душу наповнюють знов.
Як я люблю ці чудові години,
Схожі на нашу забуту любов.
Може, ти теж десь далеко блукаєш.
Вслухайся в пісню похмурих небес
І в шурхотінні дощу ти впізнаєш
Голос знайомий, що кличе тебе.
01.02.2004
Дощ
© Copyright: Роман Зуев, 2010
Свидетельство о публикации №110122004804
Свидетельство о публикации №110122004804
Рецензии