* * *
Сумно...
Ще трохи, та помру як дим.
Солодким медом я розтану в вітрі.
Останній лист зірветься й полетить,
На ч’ї-то руки може тихо стрибне.
Проміння. Очі. Смуток. Що іще?
Нема нічого, чи усе є в серці.
Червоне, жовте листя обійме
Мене у лісі. Дощ з очей проллється.
В обіймах теплих знову посміхнусь,
Коханець лісу непомірно божевільний.
Сховаюсь у траву м’яку,
Засну та полум’ям нестриманим розквітну.
26 Жовтня 2007 р.
Сумно
© Copyright: Йескела Вонави, 2010
Свидетельство о публикации №110121505687
Свидетельство о публикации №110121505687
Рецензии