Фольклорнi нотатки для майбутнiх людей

  Шановні майбутні люди!
Коли на нас прийде якась фігня типу якогось кінця якогось світу, у нас, мабуть, зникне фольклор. А це жахливо, бо фольклор – "це таємниця. І він зовсім не такий, яким ти собі його уявляєш. Взагалі, таким, яким малюєш собі його ти, він теж є. Але це - ще далеко не все. В ньому присутня ще безліч всього. А сьогодні вночі ти відкриєш щось новеньке"[1, ст.264].
І я чітко усвідомлюю свою функцію в даний момент. Я напишу, що в нас є, чого нема, що зникло, а що зароджується, щоб вам не треба було їздити в експедиції.

План   
1.Вступ
                а) Що таке фольклор
               б)  Нащо фольклор
2. Естрадна музика. Академічна музика.
3.Підсумки.

1.Отже, вступ (хоч мене вже ковбасить писати про естрадну музику)
           а)    Фольклор (англ. народна мудрість) – це те, що ми випадково залишаємо після себе, коли ніхто не чує, але хочеться повторити (або навпаки). Це досить простий спосіб викиду енергії, яку хтось відловлює, запам’ятовує, варіює і передає з покоління в покоління, із вуст у вуста (щось типу плітки). Він (фольклор) має різні жанри, бо кожен день відрізняється від іншого щороку однаково. А потім люди просто звикли. І почали не могти без фольклору. Почали робити це без нього і деякі так звані професійні композитори (це люди ХVІ - ? століть, які діставали гроші за викиди своєї енергії, або хотіли діставати).
б)     Треба

2.Естрадна музика
Вона виникла поступово, корені її сягають народної музики. Боюся, що вона виникла з джазу*. І отак потроху спочатку джаз, потім і інші екзотики почали вилазити (пісні зеків, студентів та викладачів).
Композитори естрадної музики не дуже відрізняються від композиторів академічної музики, тому вони і ворогують. А цікаво, який твір ви відкопаєте першим? Мабуть, той, що буде глибше, бо те, що на поверхні, ніхто не здогадується шукати. І ви скажете – поряд з чисельними іншими жанрами найтиповішим і найархетипнішим є цей (ну, той, що глибше лежатиме).
З надією на те, що глибше лежатиме академічна музика, я починаю з аналізу естрадної, яка є зараз переважаючою! Сьогодні 2010 рік, мені 28, і скільки я себе пам’ятаю, саме естрадна музика (що в побуті називається попса1 ) зараз займає уми всіх людей. Велике значення в цій музиці, окрім музики, має зовнішній вигляд виконавця, його поведінка, особисте життя2. Чим більше колізій в його долі – тим краще для виконавця. Про свою долю виконавець регулярно звітує людству через ЗМІ.
На відміну від народної музики, естрада майже не варіюється, хоч може передаватися з покоління в покоління. Через авторське право (або патент), яке, на жаль, відсутнє в народній музиці, ці пісні доходять до нас в майже первісному вигляді. Спосіб нотації – технічні носії інформації (платівки, касети, СD та ін.).
В естрадній музиці виявляється так званий (мною) новий синкретизм – тут поєднуються, окрім слова, музики і руху, ще й згадувані нами зовнішність і особисте життя виконавця. Через це на перший план виходить сексуальне відчуття такої музики, сприйняття її через еротичний досвід або недосвідченість. Нерідко вирішальним фактором розповсюдження такої музики є кохання до виконавця.
Жанрів настільки багато, що я навіть не зможу всі перерахувати. Але перерахую основні: поп, рок, реп. Все. Це як "три кити" Кабалевського (його слід викопувати здебільшого на території Росії).
Отже, поп. Найбільш стандартна музика, бо дуже опирається на минуле (підозрюю, для вас якраз вона буде найекзотичнішою).
Ліричні тексти ( […] больше трёх дней не спать – это уже любовь.), випуклі мелодії, непомітна оркестровка. На перший план виходить емоція – не стільки виконавця, скільки слухача, а особливо – глядача.
Рок – те ж саме, але оркестровка помітна. Супровід виконується на електричних ґітарах та ударній установці. Тексти не завжди ліричні ([…] о-у-е, олео! И делом заниматься негде (нам); молодым[…] ). В мелодичному плані переважає поспівкове мислення, а якщо раптом мелодія розспівна – то такі речі вибачаються за умови вигукування рокерських гоєкань – у, є, вав, фак’ю та ін.
Реп – це жанр, що "читається", а не співається3, як попередні. Оркестровка допоміжна (тримає ритм, який збиває репер). Слова тексту часто чергуються із вкрапленнями реперських припрошувань (ком он!, еврібаді!, мув йор баді! та ін.). Реп виконується переважно чоловіками, здебільшого неграми.
Кожен з цих жанрів має своє хореографічне втілення, однак той мінімум рухів, який присутній, теж не обов’язковий. Парами може танцюватися тільки поп (особливо повільна музика – "мєдляки"). Запрошення ж партнера на реп, або, тим паче, на рок, може викликати неадекватну реакцію людини.

        Академічна музика

Академічна музика – це музика, яка пишеться з розумним виразом обличчя. Цей вираз обличя з часом залишається на обличчі на все життя, хоча деяким вдається цього унинути. Та, як правило, уникати цього не модно в академічній музиці (на відміну від естрадної), тому композитори-академісти часто гуртуються в спілки. Всередині цих спілок не виключена конкуренція, але вона, як правило, є безпечною і такою, що не становить загрози для життя.
Просто так (напр., сидячи в автобусі* тощо) писати А.М. не прийнято. Поштовхом для написання такої музики як правило є Муза. Муза – це особа (переважно протилежної статі), або група осіб, які за життя щось не дали (рідше – дали) композитору, і тому згадка про них перманентно збуджує уяву, викликаючи в ній музичні аналоги збуджуваних почуттів.
Перейдімо до найскладнішого.
Жанри академічної музики.
Отже, жанр – це така штука, під яку підлаштовують усі особливості своєї музики композитори. Це певні віртуально-художні одиниці, які стають своєрідними моральними нормами для авторів. Порушення канонів жанру може мати непередбачувані наслідки для життя і творчості композитора. Коротше, якби не жанри, все у всіх композиторів було б добре.
Почнемо з найскладнішого і найсумнівнішого за потребою в побуті жанру – Симфонії. Слово "симфонія" означає "співзвучність", воно дуже старе. А ось жанр – не дуже. Симфонії існують для того, щоби заповнювати великий відрізок часу розумною музикою. Під розумною музикою в даному випадку мається на увазі така послідовність різнохарактерних тем, яка викликає легкий (рідше – важкий) емоційний шок у слухача; наслідки цього шоку можуть бути непередбачуваними (плач, куріння, апатія, раптове повернення до бувшого коханця, агресія, ейфорія тощо). Виконуються симфонії одними і тими ж інструментами (для досягнення приблизно однакового тембрального забарвлення усіх одиниць даного жанру). Для чого композиторам потрібна була така тембральна однорідність – достеменно невідомо; швидше за все, вона є однією з важливих розпізнавальних ознак даного жанру. Виконавський склад симфонії називається "симфонічним оркестром". Подібні оркестри названі відповідно до виконуваного ними жанру симфонії, хоча в реальному житті вони виконують далеко не лише симфонії. Отже, назва "симфонічний оркестр" є умовною і антинауковою :)
Наступним по важливості і ступені підозрілості на предмет доречності екзистенціювання жанром є Соната. Слово "соната" в перекладі з італійської мови означає "та, що звучить" (ніби усе інше не звучить). По коментарю, наданому в дужках, читачу має бути зрозуміле ставлення автора до даного терміну у зв’язку з неточністю і необ’єктивністю останнього. Це жанр для одного інструменту (рідше – двох. Або трьох.). За моральним навантаженням він майже дорівнює симфонії, хоча композитори намагалися на протязі декількох століть довести, що це не так. Довели чи ні – питання риторичне, але сонати від того часу завжди протиставляють симфоніям, цим самим пов’язуючи дані жанри між собою.

3     Не знаю, якими б символами записати вам ноти. Найкраще було б, щоби вам просто хтось усе оце заграв та заспівав. Але ХТО??? Підемо іншим шляхом. Я вам зараз процитую рецепт для оживлення мертвих+адреси виконавців, яких вдалося записати у ХХІ столітті. І працюйте.
У вас, мабуть, виникло ще більше запитань, ніж виникло б у тому випадку, якби ви все досліджували самі. Та ну вас нафіґ* 
            
Використана література:
 
1.Кастанеда Карлос. Путешествие в Икстлан. /Пер.с англ. – К.: "София", 2003; М.: ИД "София", 2003. – 416 с.
2.Коэльо Пауло.  Дьявол и сеньорита Прим. / Пер. с португ. – К.: 
    "София", 2003. – 240 с.