Вечные тетрадки в наказание. укр

12.01.09
05:20
«А»:
Оці вже вічні зошити – учительське прокляття,
Щоб перевірить їх таке завзяття,
Таку наснагу і бажання і доброту,
Щоб тільки виконать оцю важку роботу.

Мені вже зошити і серед ночі сняться,
І як же гидко наші діти вчаться.
Таке напишуть, що придумать годі,
А ти, учителю, будь вічно у роботі.

Їх букви наче букви-таракани,
Чи мак, який розсипали чомусь,
Чи слід, що курка лапою писала,
Чи паморозь, бо морозець тут відтягнувсь.

Висить ще вісім зошитів прокляття,
Дамокловим мечем лякає сон…
І де ж узять мені оте завзяття,
Щоб зошитів не бачити мільйон.

А це вірш, який мені подарувала Карімова Зілола, учениця 5 класу Желябівської школи 2008-2009 навчального року. Я так розумію, що це дівчинка трохи щось переробила, але мені все одно приємно.

Карімова Зілола:
В СВЕТЛЫЙ ДЕНЬ
Солнце ласково льётся в окно.
И во мне нет ни боли, ни зла…
И волнует меня лишь одно:
Хочу видеть твои я глаза.

Не холодные, не враждебные,
Я такие вижу впервые,
Чуть-чуть грустные, тихие, верные,
Одинокие, точно святые.

Я смотрю в это море синее,
Почему же оно печальное?
За спиной белоснежные крылья,
Что-то ближнее, что-то дальнее…

Не смеются, не плачут, странные,
Так люблю я их розовый пламень.
Я смотрю вглубь и вижу главное,
То что скажешь только глазами.