Леся Украинка. Пускай

НЕХАЙ 
 
Так, ми раби, немає гірших в світі!               
Феллаги, парії щасливіші від нас.               
Бо в них і розум, і думки сповиті,
А в нас вогонь Тітана ще не згас

Ми паралітики з блискучими очима.            
Великі духом, силою малі.               
Орлині крила чуєм за плечима.               
Сами ж кайданами прикуті до землі.
            
Ми навіть власної не маєм хати. 
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:       
Не нам, обідраним невільникам казати          
Речення гордеє "Мій дом — мій храм!"   
      
Народ наш, мов дитя сліпеє зроду.         
Ніколи світа-сонця не видав.               
За ворогів іде в огонь і в воду.               
Катам своїх поводарів оддав. 
               
Одвага наша — меч, политий кров'ю.
Брязчить у піхвах, ржа його взяла.             
Чия рука, порушена любов'ю.               
Той меч із піхви видобуть здола? 
            
Нехай же ми раби, невільники продажні. 
Без сорому, без чести — хай же так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?.. 

***********

Да, мы рабы, и худшие на свете!
Отверженные - те счастливей нас:
Их мысли, разум перевиты сетью,
А в нас огонь Титана не погас.

Мы паралитики с блестящими очами.
Велик наш дух, но силы в нас малы.
Орлиных крыльев шелест за плечами
Мы чуем. Но тяжеловесны кандалы.

Мы даже собственного дома не имеем,
Открыто все тюремным ключарям.
Невольники в рванье, сказать не смеем
Мы гордый афоризм: «Мой дом – мой храм!»

Народ наш, как дитя, слепец с рожденья,
И никогда он света не видал.
Он за врагов своих идет в сраженья,
Поводырей  им, палачам, отдав.

Отвага наша – меч, политый кровью,
Звенит в ножнах, но только заржавел.
Чья та рука, движимая любовью,
Что сможет вынуть меч для славных дел?

Пускай рабы, продажны пусть, в неволе,
Без чести, без стыда – что ж, это так!
А кем отважные те были воины,
Которых за собою вел Спартак?!