Володі Верховню
Багато літ шаную і люблю
Тебе, поете, - славний побратиме.
Твої дороги не були простими,
Проте не чув ні скарг, ані жалю -
Та й хто ж тоді за тебе хрест нестиме,
Тяжкий твій хрест, що вроджує зорю.
Вперед ідеш уперто і щосил,
Долаєш кручі, вирви безкінечні.
Не хиляться додолу твої плечі,
Хоч надірвав немало власних жил, -
Та ж крила маєш творчі (чи лелечі?).
А інший би спочинку попросив...
Час, як вода, що з жмені утіка.
Та понад часом - поетичне слово -
Дороговказ, звитяга і основа -
Хвилює, обіймає, обпіка
І вабить, наче юнка чорноброва;
І в ньому ти, як в берегах ріка.
Поету
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110121207318
Свидетельство о публикации №110121207318
Рецензии