Ненароком. Из Владимира Пономаренко

                http://www.stihi.ru/2010/12/11/5426
                -------------------------------------------
               

Нашёптывает ветер нежно  мантры,
А на окне мороз рисует руны…
И мысли увлекли в чужие страны…
Но вот в душе моей порвАлись струны

И не звучат молитвой неземною:
Погублено моё доверье к людям…
Виски белеют ранней сединою…
Но не хочу озлиться зверем лютым…

Он где-то в недрах памяти блуждает,
Уставившись холодным хищным оком…
Забуду всё... От  памяти  оттаю...
Лишь, может, через годы, ненароком,

Припомню я любви святую рану
Незлым и тихим, очень нежным словом…
А седина снежит покровом ранним…
Но, может, полюбить смогу я снова?..

Оригинал:

На вухо сніговій шепоче мантри,
А на вікні мороз малює руни.
Мої думки повіялись у мандри,
А у моїй душі порвались струни,

І не звучить мелодія кохання,
І до людей загублена довіра,
І сивина на скронях сніжно-рання,
І я не хочу розбудити звіра,

Що десь у нетрях пам’яті блукає,
І дивиться голодним хижим оком.
Забуду все, бо пам’яті немає...
Лиш може через роки, ненароком

Згадаю я тебе, моє кохання,
Незлим і тихим, дуже ніжним словом...
...А сивина сніжить у скроні рання...
А може, я знайду кохання знову?..