Було колись

Було колись

Були колись сади вишневі
навколо нашої хатинки.
Була колись і моя мати,
мій батько й мої брати...

Жили спокійно, не клопоталися.
Казала мама: "були щасливі ми".
Дитина був тоді я.
Не вмів читати, писати не знав.

А вчився говорити. Було треба!
Дідуся -- уже старенький,
жавжди нагадував мені, тоді
як свої події життєві розповідав.

Та й він багато їх і мав.
Казав -- одного разу, серед поля,
печерного ведмедя розірвав.

В другім разі, якийсь медвідь бурий
на нього напав... -- Розчарувався!..
Хитро дідусь, трохи ягід та мурашок показав.

Та ж мій дідуся не злякався.
Йому шию й груди, що від роду білі,
дуже скоренько на червоне перемалював!

А було ж це так давно, що не знаю
чи я сплю, чи розмовляю сам із собою...
А мій дух блукає степом. Шукає спокою?

Мій сусіда, із Пушкіном щось розмовляє.
Є сусіда що досі вважає, земля кругла - не плоска!
А ти яко гадаєш? Мій дух, степом блукає...

Казала мама: "були щасливі ми".
Дитина тоді був я.
Не вмів читати, писати не знав.

Тоді я вчився говорити. Було треба!
Слухав уважно про що дідусь мені розповідав.
В цих стрічках коротеньких написав, що пригадав.

12/08/2010