Відпустити частинку душі,
Що бажаною завжди була,
Зігрівала собою вірші,
Та лишитися все ж не змогла...
Відпустити частинку себе –
Не під силу вже смуток і щем,
Намагання забути тебе
Кожний раз випадали дощем...
Відпускаю... ти прагнув – іди...
Бо судилося, хочу чи ні!
Знай лише, був коханим завжди,
Світлий спогад залишив мені...
Сум останній від серця не йде,
Непотрібно чекати весни...
Я можливо й забуду тебе,
Тільки як? лиш мені поясни...
Поясни! Та не знайдеш порад
Як зцілитись... В душі – самота...
Відпущу почуттів зорепад,
Лиш без них я вже стану... не та.
8/12/10
Не та...
© Copyright: Сильва Яна, 2010
Свидетельство о публикации №110120807774
Свидетельство о публикации №110120807774
Рецензии